Веклич Олег Петрович

Веклич Олег Петрович (9 липня 1976 року народження, Сторожинець - 8 квітня 2016 року, Сторожинець) - старший сержант, військовослужбовець 3-го тактично-десантного батальйону 80-ї окремої десантно-штурмової бригади.

Почав військову службу за контрактом в 201-му танковому полку в Сторожинці, далі проходив службу в 300-му окремому механізованому полку в м. Чернівці. В подальшому перебував на посаді начальника вогневого містечка на загальновійськовому полігоні «Прибан». З початком війни відбув до зони АТО в складі 80-ї ОАЕМБр. Брав участь в героїчній обороні Луганського аеропорту, у бойових діях в районі населених пунктів Євсуг, Оріхове, Щастя, Металіст.

Як й деться на сайті "Сторожинець ІНФО", товарищі та колеги згадують його як чуйну, щиру та працьовиту людину з відкритою душею та добрим серцем. Його поважали як спеціаліста в своїй справі, свій досвід він передав не одному молодому солдату як в зоні АТО, так і за її межами.

“Олег почав військову кар’єру в 201 танковому полку, який був розміщений в Сторожинці. Далі служив в 300 механізованому полку в місті Чернівці, – розповідає голова Об’єднання учасників АТО в Сторожинецькому районі Сергій Кривко. – Потім Олег перебував на посаді начальника вогневого містечка на загальновійськовому полігоні “Прибан”. Старший сержант Веклич завжди відповідально відносився до виконання своїх службових обов’язків, завжди був спроможний виконувати поставлені перед ним завдання.

В 2014 році почався збройний конфлікт на Сході України – Антитерористична операція. Олег був на контрактній службі та в першій хвилі мобілізації в складі ІІІ тактично-десантного батальйону 80 аеромобільної десантно-штурмової бригади потрапив в зону бойових дій.

В Луганській області Олег з побратимами виконував поставлені задачі в населених пунктах Євсуг, Горіхове, Щастя, Красний Лиман, що під Слав’янськом. Приймав активну участь в бойових діях на Веселій горі під селищем Металіст біля Луганська. Більше двох місяців героїчно тримав оборону в Луганському аеропорту, проявивши себе справжнім патріотом та захисником нашої держави.

Горбан Дмитро Ілліч

Горбан Дмитро Ілліч (1978 року народження, Шепіт, Путильський район, Чернівецька область - 14 січня 2016 року, Краматорськ, Донецька область) - доброволець, солдат 58-ої окремої механізованої бригади КОНОТОП, сільський голова села Шепіт Путильського району.

До 2010 року працював головним бухгалтером у Шепітській сільській раді, з 31.10.2010 р. був обраний сільським головою села Шепіт (безпартійний, висувався від партії «Пора»). На фронт пішов добровольцем.

Під час несення служби в зоні АТО, помер у військовому госпіталі міста Краматорськ Донецькій області від серцевої недостатності (хвороби серцево-судинної системи), яка розвинулася на фоні пневмонії.

У героя залишилася дружина та двоє дітей 9-го і 2-го класу школи.

16 січня 2016 року Дмитра Горбана поховали на місцевому кладовищі в рідному селі Шепіт Путильського район.

Корнецький Сергій Григорович

Корнецький Сергій Григорович (1 червня 1980 року народження, м. Новодністровськ, Чернівецька область - 20 (22) листопада 2015 року, Донецька область) - солдат другої батареї 55-ої окремої артилерійської бригади.

Ніс службу на Донеччині. Під час нещасного випадку він отримав опіки 70% тіла.  Сергій Корнецький більше місяця боровся за життя. Помер боєць 22 листопада 2015 року.

У загиблого бійця залишилася мати, котра дізнавшись, які важкі опіки отримав син, пережила інсульт. Про це повідомляє сайт "Новодністровськ ІНФО".

Прощання було організоване 24 листопада 2015 року у міському Будинку культури «Молодіжний. Від 2.00 городяни щиро оплакували молодого хлопця, який запам’ятався природньою скромністю та добротою, а працюючи у КП «Новодністровський житловик», залишив по собі на Алеї слави власноруч виготовлений герб України.

Народився в Новодністровську. Згодом разом з сім’єю почав проживати у селі Виноградне Мурованокуриловецького району Вінниччини. Був неодруженим.

Гріб з тілом покійного, накритий жовто-блакитним знаменом, був встановлений на сцені, біля державного та міського прапорів свою почесну варту несли новодністровські учасники бойових дій у зоні АТО, а городяни поповнювали поминальну скриньку, у результаті зібравши більше 25 тисяч.

Похований 24 листопада 2015 року в с. Виноградне, Мурованокуриловецький район, Вінницька область.

Коваль Олександр Олександрович

Коваль Олександр Олександрович (1997 року народження, Хотин - 1 січня 2016 року, Маріуполь, Донецька область) - військовий окремого загону спеціально призначення Національної гвардії України "АЗОВ".

Як йдеться на місцевому хотинському сайті, "він пішов добровольцем, досягши повноліття. А ще до того брав участь у Революції Гідності, після Майдану вів активну волонтерську діяльність, організовував плетіння маскувальних сіток та збір коштів і харчів для бійців АТО.
Став на захист Батьківщини, бо не міг інакше, бо був щирим українцем, справжнім патріотом. Казав: "Як відсиджуватися в тилу, коли скільки бійців у сирих холодних окопах?". Сашко вірив, що саме молоді і небайдужі можуть і повинні щось змінити, щоб хоч наступне покоління українців жило в мирній країні зі світлим майбутнім".

6 січня 2016 року на новому кладовищі у м. Хотин з почестями поховали героя АТО Олександра Коваля, який служив у полку "Азов". Про це повідомляється на сайті Хотинської РДА (світлини з сайту).

 За словами бойових побратимів, Олександр Коваль, попри свій юний вік, був справжнім чоловіком. Він завжди брав активну участь у бойових діях на передовій і ніколи нічого не боявся. Сашко для них був вірним товаришем. Своєю відданістю Україні він подавав приклад усім.

Відео похорон. 

Балабоскін Ігор Васильович

Балабоскін Ігор Васильович (15 березня 1975 року, Володимир-Волинський, Волинська область (мешкав в Чернівцях) - 4 листопада 2015 року станиця Луганська, Луганська область) - молодший лейтенант, військовослужбовець 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве).

Був призваний з Волинської області. Проживав в Чернівцях. Загинув під час несення військової служби в смт Станиця Луганська (Луганська область).

Поховання відбулося 8 листопада 2015 року, у Чернівцях на Центральному кладовищі Алеї Слави.

У Героя залишилась дружина Оксана і шестирічний син Микита.

Моренюк Валер'ян Ярославович

Моренюк Валер'ян Ярославович (20 червня 1994 року, село Хлівище, Кіцманський район - 31 серпня 2014 року, Луганськ, аеропорт) - солдат ІІІ Бтгр 80-ої окремої високомобільної десантної бригади.

Як повідомляють журналісти ЧОДТРК Буковина, Валер’ян був надзвичайно талановитим. Займався в художній школі і був переможцем міжнародних конкурсів малюнків.

Проте після закінчення навчання він обрав інший шлях – професійного військового.

Коли розпочалося протистояння на Сході Валер’ян був військовослужбовцем 80-ої окремої аеромобільної бригади. То ж одним із перших відправився в зону АТО. Останні чотири місяці перед смертю разом із іншими бійцями захищав Луганський аеропорт. Загинув 31 серпня 2015 року, прикриваючи відступ своїх побратимів.

Остаточне опізнання за експертизою ДНК відбулось в жовтні 2015 року.

1 листопада 2015 року 20-літнього Героя Валер’яна Моренюка поховали на хлівищенському цвинтарі.

Спогади про Героя в газеті "Вільне життя":

З дитинства Валер’ян Моренюк був мрійником, добрим і веселим юнаком, гарно малював. Успішно навчався в Кіцманській художній школі, за один зі своїх малюнків отримав сертифікат переможця на Міжнародній виставці образотворчого мистецтва в Єгипті. «Я мрію досягти успіху в житті, стати великим художником і успішною людиною, жити в столиці України місті Києві», — написав тоді ще 16-річний Валер’ян Моренюк в останній день у рідній Хлівищенській школі. Після 9 класу він продовжував навчання в художньому училищі, але, змужнівши, вирішив служити в армії за контрактом. Його не злякало те, що саме тоді в Україні розпочиналися неспокійні часи, він прийняв присягу і став десантником.

Коли розпочалась АТО, його 80-ту окрему аеромобільну бригаду відправили на Схід. Валер’ян не розповідав батькам про місце служби. Про те, що син знаходиться в зоні бойових дій, вони дізналися випадково. Хвилювалися, молилися, просили повернутися додому… Та син вибрав долю воїна-захисника, віддавши життя задля порятунку своїх побратимів і в ім’я єдності незалежної України.

— Ми з Валер’яном служили в одній роті, — розповів Артем Синчук, голова «Об’єднання учасників АТО Кіцманського району». — Він був добрим, відповідальним товаришем, умів добиватися поставленої мети, і взагалі — чудовою людиною. Під час того трагічного бою біля Луганського аеропорту я лікувався в Харківському госпіталі. Побратими розповідають, що Валер’ян прикривав відхід наших бійців від російських танків. Його бойову машину обстріляли, а потім було два прямих попадання гармати танка в башту БТР. Він загинув як справжній Герой. Усі, хто з ним служив, сумують за Валер’яном і пам’ятають його подвиг. 

27 червня 2015 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Гаденко Олександр Георгійович

Гаденко Олександр Георгійович (9 червня 1969 року, м. Сторожинець - 7 жовтня 2015 року, м. Сторожинець) - майор Збройних сил України.

Мешканець райцентру Сторожинець Олександр Гаденко був мобілізований у серпні 2014 року, потрапив у танкові війська, після навчання проходив службу в зоні АТО у Луганській області.

У вересні він демобілізувався і 30 вересня став на облік у військкоматі. 7 жовтня він несподівано помер – за словами рідних, чоловікові стало зле під час роботи на городі.

Смерть настала раптово – за попередніми даними обірвався тромб.

Поховали Олександра Гаденка 9 жовтня 2015 року.

Інформація, отримана від дружини загиблого Галини:

"Олександр Гаденко закінчив Сторожинецьку ЗОШ І-ІІІ ст. № 2 (теперішня Сторожинецька гімназія). Після закінчення вступив на навчання до Кам’янець-Подільського вищого військово-інженерного командного училища  (КПВВІКУ) ім. маршала інженерних військ В.К.Харченко. Проходив військову службу в Збройних силах в званні майор з 1 серпня 1986 р. по 29 січня 2004 р., з 19 серпня 2014 р. по 30 вересня 2015 р., а з 22 грудня 2014 по 30 вересня 2015 р. приймав участь в бойових діях в антитерористичній операції на території Луганської та Донецької областей, на посаді командира інженерно-саперного взводу механізованого батальйону, позивний «Капкан». Учасник бойових дій.

4 жовтня з великою, довгоочікуваною  радістю родина зустріла Олександра із зони АТО, а 7 його не стало…  Не витримало серце всього пережитого. Раптово і несподівано Бог забрав його до себе – мабуть, і на Небі потрібні мужні воїни, щоб захищати  Райську Оселю від злих ворожих підступів. Тільки 46 років Господь відміряв йому. Ще б жити і жити.    

 
З  усіх куточків України приїхали  бойові побратими,  щоб провести в останню путь свого командира, який для них був «настоящий Батя», завдяки якому за весь час перебування в зоні АТО, а це 9,5 місяців, не було жодного «200».
Бути військовим, було його покликання з дитинства. І як тільки його, офіцера запасу, покликали стати на захист рідної Батьківщини, він не роздумуючи взяв в руки зброю і подався на передову, де з честю виконав свій обов’язок перед Вітчизною, відзначився бойовими подвигами, заслужив повагу у бойових побратимів.

Він з презирством ставився до тих людей, які ухиляються від мобілізації, офіцерів,  які зраджують присязі  служити на вірність України, які бояться стати на захист державного суверенітету та територіальної цілісності України, тієї землі, де ти народився, де твоє коріння, сенс твого життя.

Олександр дуже любив свою сім'ю, мріяв про  народження сина,  але народились  дві донечки,  які з гордістю говорять, що вони завжди були впевнені, що знаходяться біля мужнього і рідного плеча, завжди готового вислухати, порадити, допомогти. А коли у 2012 році народився внучок він був самий щасливий дідусь на світі, який мріяв, щоб внучок продовжив його справу, захисника Вітчизни.
У Олександра Георгійовича  залишились: старенька мати, дружина, діти і малесенький внучок".