Бабух Василь Манолійович

Бабух Василь Манолійович (1970 року народження, село Вікно, Заставнівський район - 14 травня 2015 року, Яворів, Львівська область) - рядовий 24-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України. Помер від інфаркту.

16 травня Василя поховали в рідному селі.

Як повідомляє сайт 0372.ua, чоловік воював на Сході України. Нещодавно приїхав з фронту, скаржився на біль у грудях.  Лікувався у Львівському шпиталі. Повернувшись  в  частину, через кілька днів  сказав, що його пече у грудях. А 11 травня помер, сидячи на ліжку.

Жителі селарозповіли, що Василь пішов на фронт добровольцем ще у серпні минулого року, був поранений. Потім знову повернувся на війну. Разом зі своїми побратимами боронив Україну від російських окупантів.

Василя Бабуха в селі любили і поважали. “Дуже хороший був чоловік...”, - каже зі сльозами на очах односельчанка Марія.

Поховали бійця на кладовищі у селі Вікно. Василь був неодружений, у нього залишилися батьки та сестра.

Миханюк Василь Миколайович

Миханюк Василь Миколайович (20 січня 1968 року Рідківці Новоселицький район - 5 травня 2015 року поблизу Авдіївки, Донецька область) - сержант 3 роти 1 аеромобільного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир).

Василь Миханюк був призваний у січні 2015 року Новоселицьким райвійськкоматом, спочатку пройшов навчання у навчальному центрі, а потім  проходив службу у 95-й Житомирській окремій аеромобільній бригаді. Василь загинув 5 травня 2015 року в районі м. Авдіївка Донецької області під час переміщення особового складу на БТРі внаслідок підриву на фугасі. Всього в БТРі було 5 військових, 4 з них - загинули, 1 - вижив, повідомляє сайт 0372.

- Після армії він пішов служити в міліцю. Кілька років там прослужив, потім почав трохи бізнесом займатись, - передає слова рідного брата загиблого Григорія molbuk.ua. - Інколи їздив на заробітки за кордон. Нас у сім'ї було семеро, п'ять братів і дві сестри. І коли мені було два роки батька не стало. Усіх виховала мама. Так склалось життя, що всі побудували свої сім'ї і пороз'їжджались від неї. А Ваня останні кілька років жив біля мами в селі (Василя Миханюка у сім'ї називали Іваном). Побудував там хату, планував наступного року ще одну поряд будувати. Але не судилося... Вона дуже важко сприйняла цю трагічну звістку.

У загиблого залишилася дружина, 15-річна донька, мати, четверо братів та дві сестри.

10 травня Героя було поховано в рідному селі Рідківці (фото і відео з сайут 0372.ua)

Бузенко Володимир Петрович

Бузенко Володимир Петрович (1988 р.н., село Великий Кучурів, Сторожинецький район - 19 січня 2015 року, Донецький аеропорт) - "кіборг", служив у складі 80-ї бригади, 3-й батальйон,7-ма рота. Позивний  - «Італьянець». Останній раз виходив на зв'язок з нового терміналу Донецького аеропорту 19 січня 2015 року о 14:00. Обвал стіни стався того ж дня. Більше трьох місяців тривали експертизи. 

Інформація буде оноволюватись. 

Наразі триває експертиза ДНК батька Володимира, повідомляє портал 0372. Тіло Героя знаходиться в одному з Дніпропетровських моргів. На Буковину Володимира привезуть лише тоді, коли будуть готові результати експертизи  ДНК батька.

ОНОВЛЕНО

1 грудня 2015 року Володимира Бузенка було поховано в рідному селі. 

Репортаж з газети "Молодий буковинець" 

Першого грудня у селі Великий Кучурів на Сторожинеччині відбувся похорон загиблого бійця Володимира Бузенка. 

На похорон прийшло майже тисячу людей. Серед них – односельчани загиблого, районна влада, представники обласного та районного комісаріатів, 30 побратимів 80 окремої аеромобільної бригади, де служив покійний. Школярі та вчителі утворили живий коридор, грав військовий оркестр. Дівчата тримали квіти. Труну на руках несли бійці. Ховали Володимира Бузенка під військовий салют поряд із могилою батька, який нещодавно помер…

Падав сильний дощ, але, здавалося, цього ніхто не помічав. Люди виходили з будинків і зажурено проводжали очима процесію. Багато хто плакав, плакали й побратими Володимира. Горе стало спільним для усього села. Адже Володимира Бузенка знали всі і згадували про нього лише добрим словом.

-Знала Володю з маленького, - каже сусідка. – Що то за хлопець був! Дуже добрий, людяний, усім допомагав. Бачите, скільки людей прийшло на похорон. Усі за ним плачуть.
-Гинуть найкращі, найвідважніші хлопці, - зі сльозами на очах каже родич загиблого. – Та чомусь на війну не йдуть сини депутатів, багатії. 

- Ми з Володею все дитинство товаришували, - плаче двоюрідний брат кіборга Павло БУЗЕНКО. - На превеликий жаль, війна нас розлучила. Я мав хорошого брата, друга, який був дуже хоробрим і нічого не боявся. Я казав йому – Володю, може, не йди, не треба! А він відповідав – як не я, то хто? Він думав, що повернеться героєм. Він і повернувся героєм, але не своїми ногами…
Володимир Бузенко з позивним "Італієць" служив у 80-ій Львівській аеромобільній десантній бригаді, потім – у 81-ій. Був призваний 21 липня 2014. Разом зі своїми товаришами захищав Донецький аеропорт. Останній раз вийшов на зв’язок із родиною ще 19 січня, а потім пропав безвісти. Довгий час родина не мала звістки про Володимира, розшукувала його. А потім результати ДНК засвідчили, що кіборга немає в живих.

-З розмов з його військовими товаришами, Володя напередодні 19 січня під час захисту Донецького аеропорту був поранений у ногу, виніс свого бойового командира на безпечну відстань, а сам повернувся назад виконувати завдання, - розповідає заступник Чернівецького обласного комісара по роботі з особовим складом Валерій МОВЧАНЮК. - Потім він був поранений у другу ногу і далі продовжував виконувати завдання. 20 січня був масований наступ сепаратистів на Донецький аеропорт, було підірвано будівлю, де тримали оборону і після того не було жодних зв’язків ні з Володею, ні з іншими військовослужбовцями. Тривалий час він вважався пропалим безвісти. Потім знайшли тіло кіборга і результати ДНК підтвердили, що це Володимир Бузенко. Родичі хотіли вірити, що це не їхній син і довгий час не зважувалися на похорон. Особливо був проти батько. Та нещодавно серце батька, Петра Бузенка, не витримало туги за сином, і він помер від раптового нападу. Тож тепер, поховавши чоловіка, мама Володимира зважилася на похорон сина. 

Валерій Мовчанюк запевнив, що комісаріат збере всі необхідні документи і родина Бузенків отримає належну матеріальну допомогу. Також клопотатимуть перед вищим командуванням, щоби Володимира Бузенка посмертно нагородили високою нагородою, на яку він, безперечно, заслуговує.

Родина Бузенків все ж таки вірить, що їхній Володя живий і знаходиться у російському полоні.