Шудравий Андрій Степанович (нар. 15 вересня 1989, місто Яремче, Івано-Франківська область — пом. 13 липня 2014, село Металіст, Луганська область) — старший солдат, військовослужбовець за контрактом 80-ї окремої аеромобільної бригади.
Навчався у Сторожинецькому лісовому коледжі, одружився та залишився жити у Сторожинці (Чернівецька область). У 2011 році розпочав військову службу за контрактом, з травня 2014 відправлений у зону АТО.
Підірвався на міні під Луганськом.
Залишились дружина та син 2011 р.н.
Спогади рідних та близьких:
Андрій народився 15 вересня 1989 року у м. Яремче. Навчався в музичній школі, грав на скрипці. Мав гарний голос, чудово співав. Займався спортом - був лижником, неодноразово виступав у складі збірної України на різноманітних змаганнях. В родині зберігаються медалі за отримані перемоги. Ходив у гори, багато подорожував.
Захоплювався художньою фотографією. Андрій читав історичну літературу, особливо, що стосувалася Західної України, планував навчатися на історичному факультеті університету. Втім, вступив до Сторожинецького лісового коледжу на факультет лісового господарства, а згодом продовжив навчання в ЧНУ ім. Федьковича.
- В наше життя Андрій увійшов весною 2008 року несподівано, спокійно, впевнено і безповоротно. Високий і стрункий, як карпатська смерека, 19-річний юнак з бездонними лагідними сірими очима і рум’янцем на всю щоку, безтямно закоханий. Він приворожив, причарував всіх нас надзвичайною делікатністю, щирістю і стриманістю своїх почуттів, глибоким переконанням в тому, що моя донька, 16-річна Оленка, – його доля, його єдине кохання на все життя, серйозністю своїх намірів, відповідальністю за слова і вчинки, - розповідає заступник директора Сторожинецької районної гімназії Олени Жалоби про загиблого зятя Андрія Шудравого. - Після закінчення коледжу Андрій і Оленка одружилися, ще через рік народився Дмитрик – білявий сіроокий хлопчик, батьківська любов і гордість.
Молода студентська сім’я виховувала свого первістка і продовжувала навчання у вишах. Андрій навчання поєднував із контрактною службою в ЗСУ, спочатку танкістом, потім десантником 80-ї аеромобільної бригади.
За роки служби родина звикла до Андрієвих постійних і термінових викликів. І коли 2 травня командування покликало, він за лічені хвилини зібрався, всіх поцілував і швидко поїхав на полігон. Через три дні командир відпустив солдата на кілька годин до дружини, привітати з днем народження. Це були останні години, коли сім’я була разом.
7 травня видано наказ про участь Андрія в АТО.
13 липня прийшла страшна звістка про його загибель.
15 вересня йому мало виповнитися 25...
- Андрій, перебуваючи в зоні АТО, оберігав родину від тривог і хвилювань, постійно запевняв, що все гаразд, і йому нічого не загрожує. Жодної скарги, жодного прохання, крім одного – не хвилюватися і не переживати: він обов’язково незабаром повернеться живим і здоровим, продовжує теща Олена Жалоба. - 13 липня 2014 року в селищі Металіст під Луганском під час виконання чергового бойового завдання БТР, у якому знаходився Андрій, підірвався на міні. Всі члени екіпажу, слава Богу, вижили. Всі, крім нього. Від отриманих несумісних із життям ран помер під час перельоту до госпіталю.
Поховали славного воїна в місті Яремче, місті, яке було його колискою і його любов’ю.
Неповних 25 років життя... Андрій прожив їх достойно. Як справжній чоловік, не ховаючись за чужі спини, став на захист того, чим найбільше дорожив, на захист рідної землі, свободи, родини. І коли прийшов час, за найдорожче віддав все, що мав, – своє прекрасне молоде життя.
- Для нас – невимовно тяжка втрата. Ми вдячні Богу і долі за те, що ця світла людина була в нашому земному житті. Його життя і його загибель змусили нас багато чого переглянути і переоцінити. Пам’ять про нього завжди буде з нами. Ніщо не минає безслідно. Підростає синок Дмитрик Шудравий – нащадок славного гуцульського роду. Коли заходить мова про батька, з гордістю каже: «Мій тато – Герой!»
