неділя, 28 червня 2015 р.

Боднарюк Олександр Васильович

Боднарюк Олександр Васильович (14 вересня 1979 року село Пригородок Хотинськго району - січень 2015 року, аеропорт Донецька) - молодший сержант 80-ї окремої аеромобільної бригади 3-й батальйон, 9-а рота. Позивний — «бандит». Він вивіз із поля бою смертельно пораненого земляка, повідомив родичів про його загибель, а через два дні із ним зник зв'язок. Військового 80-ї львівської аеромобільної бригади шукали п'ять місяців, після чого його рідним прийшло сповіщення про те, що його ідентифікували за результатами ДНК-експертизи. Увесь цей час Боднарюк був у дніпропетровському морзі, як невідомий солдат. І лише в 18 червня 2015 року його змогли поховати у рідному селі Анадоли.

Родина з села Пригородок переїхала до сусіднього села Анадоли. Там Олександр закінчив загальноосвітню школу. Згодом вступив до Хотинського сільськогосподарського технікуму на факультет механізації сільського господарства. В 2009 році Олександр та Тетяна одружилися. У квітні 2010 року народилася їхня донька Анастасія.

Молодшого сержанта Олександра Боднарюка мобілізували торік улітку. Після навчання на Яворівському полігоні, він вирушив у зону АТО. Під час боїв за Донецький аеропорт «кіборг» на БМП відвозив туди підкріплення, а назад забирав поранених.

Як повідомляє 5 канал, бойовий побратим загиблого Михайло розповів: «Він виїжджав трохи раніше, а через пару днів виїжджав я. Оце ми з ним попрощалися, вийшли. І я ще не хотів прощатися, я сказав, що ми ще зустрінемся, то не треба прощатись. Але…».

Натомість батько загиблого, Василь Боднарюк, згадує: «Дзвонив до нас, казав: мамо, не плач, я хочу, щоб ви мене згадали, що я боєць, дійсно патріот нашої держави. І хто, як не ми, піде захищати це все.

Бійця поховали на місцевому кладовищі 18 червня 2015 року.

У Героя залишилась дружина та 5-річна донька.



Діяконюк Іван Васильович

Діяконюк Іван Васильович (9 липня 1973 року село Банилів Вижницького району - 13 липня 2014 року поблизу Орєхово, Луганська область) - сержант 1-го батальйону 80-ої окремої аеромобільної бригади, гаубична батарея. Був призваний  8 квітня 2014 року на військову службу по мобілізації Вижницько-Путильським ОРВК і направлений у в/ч пп В0377. 13 липня 2014 року від нього був дзвінок додому — приблизно в районі бази Орєхово біля Луганська. Іван Діяконюк повідомив, що вирушив із загоном на завдання, ще один дзвінок увечері того ж дня, повідомив, що по них стріляють з «градів» і живими вони напевно не повернуться.

Інша інформація: 13 липня 2014 року, під час виконання завдань в АТО, в районі населеного пункту Георгіївка, Лутугинського району Луганської області, в результаті потрапляння снаряду у вантажівку, що перевозила особовий склад та боєприпаси стався вибух та загоряння транспорту.

Інформація та світлини з сайту 0372:

Іван - останній боєць з тієї чевірки, які зникли ще в серпні 2014 року під час боїв за Луганський аеропорт в районі Лутугино. Пройшли ДНК-експертизи, які підтвердили, що це дійсно Іван Діяконюк.  Разом з Іваном тоді загинув його односельчанин Олександр Колотило, якого поховали  у Банилові у березні 2015 року.

У мирний час Іван Васильович Діяконюк працював вчителем музики у Банилівській школі.  Тому по дорозі до церкви похоронна процесія зайшла на територію школи, де   учні  чекали свого вчителя, ставши на коліна. Лунала трагічна пісня  „Гей, пливе кача...”. Школярі  та вчителі оплакували свого героя-вчителя, вигукуючи „Герої не вмирають!”.

„Іван  був людиною мудрою і справедливою. Він не мав у серці фальші, а в душі - злоби. Це був прекрасний вчитель, патріот своєї землі. Ми пишаємося нашим вчителем...”, - сказала зі сльозами на очах директор Банилівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Любов Никифоряк.

Учні школи, яких Іван Васильович навчав музики, дуже гарно відгукуються про свого вчителя.

„Іван Васильович був дуже добрим, завжди був веселим. Від нього завжди йшов позитив. Дуже шкода, що він загинув...”, - каже цьогорічна випускниця Наталія.
„До нього завжди можна було звернутися по допомогу й отримати її. Нам його так не вистачатиме...”, - розповідає 11-класник Володимир.

Для вчителя музики Івана Діяконюка, який пропрацював у Банилівській школі майже 15 років, пролунав останній дзвоник...

„Це вже 34-й герой зі складу Збройних Сил України, а загалом - 40-й буковинець, якого ми сьогодні хоронимо", - розповів в. о. заступника Чернівецького обласного військового комісара з виховної роботи  Віталій Коханюк.

Поховали  Героя Івана Діяконюка на Банилівському цвинтарі. 9 липня 2015 року  Івану Діяконюку мало виповнитися 42 роки... У загиблого залишилася дружина, двоє доньок, батьки і бабуся.

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (08.09.2014, посмертно).

У нього залишилися дружина та двоє донечок.

Загребельний Степан Ігорович


Загребельний Степан Ігорович (3 березня 1989 року село Коболчин Сокирянський район - 12 червня 2015 року поблизу Опитного Донецька область) - навідник-оператор розвідувального відділення взводу розвідки 2-го механізованого батальйону 93-ї окремої механізованої бригади. Загинув в районі аеропорту Донецька. Військові їхали з села Водяне до селища Опитне (Ясинуватський район), близько 19:00 їх БТР підірвався на протитанковій міні.  

Після строкової служби в ЗСУ продовжив служити за контрактом. Останнім часом працював у рідному селі на різних роботах. Мобілізований 1 березня 2015 року. Після підготовки в центрі «Десна» був відправлений в зону АТО (за інформацією http://nekropole.info/ ).

Інформація, фото та відео з сайту 0372

17 червня 2015 року селі Коболчин на Сокирянщині в останню путь провели буковинського героя  - 26-річного Степана Загребельного.  Хлопець був розвідником. Загинув герой, виконуючи  бойове завдання  під Опитним  у Донецькій області 12 червня 2015 року - підірвався на фугасі.

Квіти, вінки, траурна хода, військовий оркестр і  ридання рідних  -  село Коболчин  прощалося зі своїм героєм. Мешканці села виходили на дорогу, якою йшов похорон, аби схилити голову перед бійцем, який захищав рідну землю  на Сході України. Сліз не стримували ні малі, ні старі.

„Дуже хороший хлопець був... Це перший загиблий в Сокирянському районі - дай Боже, щоби останній. І чомусь ми бачимо, що забирають на війну найбідніших, які не можуть відкупитися від служби”, - каже односельчанин загиблого Володимир.
„Та Степан  мені був як рідний... Дуже шкода. Мій син теж зараз там, на війні”, -  витираючи сльози розповідає односельчанка Ольга.

Степан закінчив училище й отримав  фах слюсаря, тракториста. У березні  хлопця призвали в армію. Бойову підготовку він пройшов у навчальному центрі "Десна" на Чернігівщині. Після цього  бійця відправили  на фронт у складі 93-ї механізованої бригади.

„Йому прийшла повістка. Він беззаперечно поїхав захищати нас, дітей і нашу Україну. Він мріяв дослужити  до свого строку, повернутися додому і виховувати свого сина. Мріяв жити,  працювати... Він мені говорив: „Мамо, якщо не закінчиться війна до завершення мого строку, я обов’язково залишусь до кінця. Останній раз я розмовляли з ним в неділю, 7 червня, а його дружина розмовляла зі Степаном  за півгодини до його смерті... Він у мене дуже-дуже хороший був, є і буде”, - розповіла, плачучи,  мати загиблого Ольга Загребельна.

Провести в останню путь свого підлеглого приїхав командир розвідувального відділення. Він йшов попереду похоронної  процесії - ніс фотографію Степана.
"12 червня під час проведення розвідки на „БМП-2” підірвався на фугасі. У нього був   позивний "Кухар",  тому що   смачно готував. Він був завжди позитивним, справжнім солдатом, нічого не боявся, захищав нашу Вітчизну. На жаль, нас покидають кращі з кращих”, - розповів командир  розвідвідділення Максим.
У Степана Загребельного залишилися дружина, дев’ятимісячний син, старший брат і батьки. 

Поховали героя  у рідному селі Коболчин на місцевому кладовищі.