неділя, 8 листопада 2015 р.

Гаденко Олександр Георгійович

Гаденко Олександр Георгійович (9 червня 1969 року, м. Сторожинець - 7 жовтня 2015 року, м. Сторожинець) - майор Збройних сил України.

Мешканець райцентру Сторожинець Олександр Гаденко був мобілізований у серпні 2014 року, потрапив у танкові війська, після навчання проходив службу в зоні АТО у Луганській області.

У вересні він демобілізувався і 30 вересня став на облік у військкоматі. 7 жовтня він несподівано помер – за словами рідних, чоловікові стало зле під час роботи на городі.

Смерть настала раптово – за попередніми даними обірвався тромб.

Поховали Олександра Гаденка 9 жовтня 2015 року.

Інформація, отримана від дружини загиблого Галини:

"Олександр Гаденко закінчив Сторожинецьку ЗОШ І-ІІІ ст. № 2 (теперішня Сторожинецька гімназія). Після закінчення вступив на навчання до Кам’янець-Подільського вищого військово-інженерного командного училища  (КПВВІКУ) ім. маршала інженерних військ В.К.Харченко. Проходив військову службу в Збройних силах в званні майор з 1 серпня 1986 р. по 29 січня 2004 р., з 19 серпня 2014 р. по 30 вересня 2015 р., а з 22 грудня 2014 по 30 вересня 2015 р. приймав участь в бойових діях в антитерористичній операції на території Луганської та Донецької областей, на посаді командира інженерно-саперного взводу механізованого батальйону, позивний «Капкан». Учасник бойових дій.

4 жовтня з великою, довгоочікуваною  радістю родина зустріла Олександра із зони АТО, а 7 його не стало…  Не витримало серце всього пережитого. Раптово і несподівано Бог забрав його до себе – мабуть, і на Небі потрібні мужні воїни, щоб захищати  Райську Оселю від злих ворожих підступів. Тільки 46 років Господь відміряв йому. Ще б жити і жити.    

 
З  усіх куточків України приїхали  бойові побратими,  щоб провести в останню путь свого командира, який для них був «настоящий Батя», завдяки якому за весь час перебування в зоні АТО, а це 9,5 місяців, не було жодного «200».
Бути військовим, було його покликання з дитинства. І як тільки його, офіцера запасу, покликали стати на захист рідної Батьківщини, він не роздумуючи взяв в руки зброю і подався на передову, де з честю виконав свій обов’язок перед Вітчизною, відзначився бойовими подвигами, заслужив повагу у бойових побратимів.

Він з презирством ставився до тих людей, які ухиляються від мобілізації, офіцерів,  які зраджують присязі  служити на вірність України, які бояться стати на захист державного суверенітету та територіальної цілісності України, тієї землі, де ти народився, де твоє коріння, сенс твого життя.



Олександр дуже любив свою сім'ю, мріяв про  народження сина,  але народились  дві донечки,  які з гордістю говорять, що вони завжди були впевнені, що знаходяться біля мужнього і рідного плеча, завжди готового вислухати, порадити, допомогти. А коли у 2012 році народився внучок він був самий щасливий дідусь на світі, який мріяв, щоб внучок продовжив його справу, захисника Вітчизни.
У Олександра Георгійовича  залишились: старенька мати, дружина, діти і малесенький внучок".

Немає коментарів:

Дописати коментар