середа, 22 лютого 2017 р.

В пам'ять про Героїв з Чернівецької області, що загинули під час АТО (2014-2016 роки)


Російська інтервенція в Україну спричинила війну на Сході України. Війна призвела до численних втрат силових структур. Участь в бойових діях беруть в тому числі військові з Чернівецької області.

З початку війни на Сході вже загинуло 68 бійців АТО, два волонтери та два мобілізовані військовослужбовці з Чернівецької області. Втрати Чернівецької області у війні - 72 Герої. 

Цей блог присвячений їм - Героям нашого часу!

Якщо у Вас є інформація, світлини, спогади щодо загиблих - пишіть мені virnadiia@gmail.com або дзвоніть 0502104847

Як пам'ять і слава Героям!

вівторок, 21 лютого 2017 р.

Дергач Леонід Валентинович

Дергач Леонід Валентинович (24 березня 1979 року, село Зарожани Хотинський район Чернівецька область - 1 лютого 2017 року поблизу міста Авдіївка Донецька область) - лейтенант, командир 9-ї механізованої роти 3-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади.

Загинув близько 8:00 на ротному опорному пункті у промзоні міста Авдіївка (Донецька область) від отриманих поранень не сумісних з життям, внаслідок артилерійського обстрілу російсько-терористичними військами з РСЗВ БМ-21 «Град». Позивний «Академік».

2000 року закінчив Національну академію внутрішніх справ України. Працював в управлінні по боротьбі з організованою злочинністю УМВС у Чернівецькій області. З 2006 року — доцент кафедри правосуддя юридичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Кандидат юридичний наук, завідував юридичною клінікою (безкоштовна юридична допомога).

На фронт пішов на початку 2015 року за мобілізацією, призначений помічником гранатометника. З березня 2015 по червень 2016 та з жовтня 2016 по лютий 2017 виконував бойові завдання в зоні АТО. У званні лейтенанта командував взводом, згодом став в.о. командира 9-ї роти. Воював у районі Волновахи (Петрівське, Біла Кам'янка, Нова Ласпа), Верхньоторецького, Горлівки. Останнім часом на передовій навчав молодих бійців, які прибували в зону АТО. Наприкінці січня підрозділ було переведено в Авдіївку. За бойові заслуги командування неодноразово представляло Леоніда Дергача до державних нагород.

Про Леоніда сюжет на телебаченні, знятий ще за його життя:



Залишились батьки, дружина та двоє синів.





3 лютого 2017 року з Леонідом прощались на Майдані Незалежності в Києві (відео), 4-го - у Чернівцях. Похований в рідному селі Зарожани Хотинського району.


Ковальчук Сергій Петрович

Ковальчук Сергій Петрович (17 серпня 1973 року, селище Кельменці Чернівецька область  - 17 серпня 2016 року, поблизу міста Авдіївка Донецька область) -  молодший сержант, командир відділення ГСАБатр 122-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї ОАЕМБр.

Загинув 17 серпня 2016 року від чисельних осколкових поранень під час мінометного обстрілу т.зв. «промзони» під Авдіївкою (Донецька область), потрапивши, крім цього, під завал.

Працював газозварювальником у приватного підприємця. Призваний за мобілізацією 27 січня 2015 року, по закінчені терміну уклав контракт на подальшу службу.

Залишилися мати, дружина та четверо дітей - три доньки й син (1998, 2001, 2004 та 2008 р.н.).




Указом Президента України № 511/2016 від 19 листопада 2016 року «за особисту мужність виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку», нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Похований в смт Кельменці.





Спогади (Громадські новини):

«Сергія скоро мали міняти, він мав йти на ротацію. Будував плани на майбутнє…», – розповідає побратим Володимир.

«Сергій міг би залишитися у запасному районі, але тричі відмовлявся. Він поїхав в Авдіївку у промзону. Був мінометний обстріл – 122-й. Осколки потрапили в нього, ще й зачепило колону, колона лягла і разом з колоною плити – Сергія придавило… Так він загинув… А Сергій був чесним, порядним, добросовісним, користувався великим авторитетом серед особового складу, міг зробити гарну військову кар’єру. Шкода, що йогов же нема з нами… Сергієм може пишатися не тільки Кельменецький район, Буковина, а й вся Україна. Він справжній Герой», – каже головний сержант 5-ї БТГ 81-ї ДШБ, прапорщик Володимир Ткач.

«Сергій був дуже доброю, чуйною, толерантною людиною, хорошим сім’янином. Коли прийшла повістка, не ухилявся, а сказав: «Хто як не я? Хто поїде захищати Україну?», – згадує сусідка загиблого Сергія Ольга Мельник. За її словами, до війни Сергій працював газозварювальником у приватного підприємця у Кельменцях.

«Сергій був дуже хорошою людиною, зразковий сім’янин, батько 4-х дітей. Пішов служити по мобілізації у 2015 році, потім підписав контракт. І ось в День його Народження сталася така трагедія. Оскільки Сергій – батько 4-х дітей, то міг бути звільнений від служби. Але Сергій вважав це своїм обов’язком, тому фактично він пішов добровольцем. Ми усіляко будемо підтримувати родину загиблого Героя», – сказав Кельменецький селищний голова Сергій Буняк. 

Чунтул Віталій Манолійович

Чунтул Віталій Манолійович (8 грудня 1972 року, Чернівці - 23 липня 2016 року, поблизу села Гнутове під Маріуполем Донецька область) - старший солдат, оператор-радіотелефоніст розвідувально-спостережного відділення розвідувального взводу спостереження 54-го окремого розвідувального батальйону, в/ч пп В2803 (Новоград-Волинський).

Військовий був призваний за мобілізацією 14 серпня 2015 року, вже скоро мав би піти на дембель.. Працював в обласній лікарні швидкої допомоги.

Загинув близько 5:30 під час артилерійського обстрілу поблизу села Гнутове під Маріуполем (Донецька область).

Як повідомляє CHV.tv, трагедія трапилася під час того, як російські найманці здійснювали мінометний обстріл по українських позиціях. «Міна попала прямо в шанець, де знаходився Віталій та його побратими. Всього там загинуло троє військовослужбовців», – розповідає заступник Чернівецького обласного військового комісара по роботі з особовим складом, підполковник Валерій Мовчанюк.

«Він був справжнім героєм, який ніколи нічого не боявся, – саме так відгукується про Віталія його товариш Михайло Олівський, – за день до смерті, у п’ятницю, я з ним розмовляв по телефону. Він мені говорив, що все добре, що скоро приїде додому, адже у серпні мала бути демобілізація».

«Ми часто ходили на Прут, їздили у гори. А ще він дуже любив кіно, його улюблений фільм «Рембо». Він взагалі був дуже хорошою та сміливою людиною», – додав друг Михайло.

Неодружений. Залишилися батьки, в яких Віталій був єдиним сином.

Похований у Чернівцях, на кладовищі, що по вулиці Кишинівській.