Соловій Микола Іванович

Соловій Микола Іванович (16 лютого 1975 року, село Юрківці Заставнівського району Чернівецької області - 10 липня 2015 року, поблизу Маріуполя, Донецька область) - солдат, механік-водій танку 14-ї окремої механізованої бригади (Володимир-Волинський). Загинув поблизу міста Маріуполь під час перестрілки з ворогом, у ході якої також було важко поранено п'ятьох бійців.

Виріс у багатодітній родині. Проходив строкову службу у танкових військах. Працював у своєму селі на цегляному заводі різноробом.

Як повідомляє ТРК АСС, Микола Соловій отримав повістку у січні, і вже у лютому його направили на навчання до Львова, а потім – до Рівного. Після підготовки чоловік поїхав у зону АТО, а саме до Маріуполя, у складі 14 окремої механізованої бригади. Там він пробув менше місяця. Боєць потрапив у засідку і загинув під час обстрілу.

Віктор Дзьомбак, в.о. заступника обласного комісара по роботі з особовим складом: «Був направлений в склад 14 окремої механізованої бригади, де проходив службу. Особовий склад 14 бригади був направлений у місце виконання завдань, в Донецьку область, у район Маріуполя. Під час бойового завдання даний військовослужбовець потрапив в засідку та загинув, героїчно загинув».

Раїса Дьяконюк, кума загиблого: «Він дуже хотів служити. Він сказав, хто як не я, мусить захищати нашу країну. Я взагалі ним гордилась, тому що такий герой наш».

Іван Соловій, батько загиблого: «Я, послідній раз коли загинув, я в 5 годині ранку з ним говорив. Казав, що б’ють, казав, чи дочекаю до ранку, чи нє. Це були послідні слова».

В газеті Молодий буковинець розповідають проте, як жив Микола.

 -Микола Соловій був із багатодітної родини, яка складалася із шести дітей: двох хлопців і чотирьох дівчат, - каже сільський голова Марія СМЕРЕЧАНСЬКА. - Загиблий був п'ятою дитиною. Його батьки працювали у колгоспі, тепер на пенсії. Сам Микола працював у своєму селі на цегляному заводі різноробом. Він був вже давно розлученим, мешкав із батьками. Дружина з двома дітьми (17-річний хлопець та дівчинка) проживає у Чернівцях.
Марія Дмитрівна зауважує, що про горе попереджувало чимало зловіщих знаків. І переповідає те, що почула від батьків загиблого:
“У день загибелі, 10 липня, о п'ятій ранку Микола телефонував батькові. Казав: “Тату, нас тут так молотять. У нас стріляють, а ми маємо вичікувати. Нам стріляти заборонено. Я, мабуть, не виживу”. Батько почав втішати сина, мовляв, не думай про погане, усе буде добре. Тієї ж ночі тітці Миколи Соловія приснився поганий сон. Матір загиблого напередодні теж помітила зловіcні знаки: вона рвала на городі малину, коли над нею у польоті почали чубитися двоє чорних круків”. 

Поховали  Миколу Соловія 15 липня 2015 року в рідному селі. У нього залишились батьки та двоє дітей, 17-річний син і донька.

Світлини з поховання від газети "Голос краю"