Народився у сім'ї вчителів - Трепко Віталія Володимировича та Трепко-Немцевої Ніни Миколаївни. Закінчив 28 школу, потім навчався в Буковинському медичному університеті. На час АТО проходив інтернатуру хірургічного відділення Чернівецької обласної лікарні, звідки і поїхав на Схід. Там пробув більше 200 днів. Врятував сотні життів.
У Владислава в Чернівцях залишились батьки.
Інтерв'ю Влада Трепко перед черговою поїздкою на Схід:
Владислав Трепко встиг завітати до своєї рідної школи, де розповів про будні на фронті та навчив надавати першу медичну допомогу учнів.
В жовтня 2014 року Владислав передав світлини з фронту місцевому виданню.
Спогади колеги: https://www.youtube.com/watch?v=VOFIDqlZ6bU
- Він мав золоте серце і золоті руки.
Спогади:
- Владу лишалося місяць-півтора до демобілізації, - розповіла Тетяна Рибак. - Під час останньої розмови по телефону він говорив, щоб ми тут трималися і що все буде добре.
"Душа плаче за такими, як він, - зізнається дівчина. - Влад був надзвичайно добрим і дуже веселим. Часто в університеті казав: "Розслабтеся, все буде нормально". Він дуже любив свою сім’ю і часто говорив про батьків і братів".
"Влада знав особисто, мій однокурсник, хірург, - написав на своїй сторінці в соцмережі однокурсник Віталій Смандич. - Він хотів продовжити навчання та іти далі життєвим шляхом. Вічна пам'ять...".
Відео прощання з Героєм
Спогад одногрупниці Валентини Хромюк (Буковинський медичний університет, медичний факультет №2, "Лікувальна справа", група 21)
"Перший курс, перший навчальний день , перша пара та перше знайомство з Владом.
Як зараз пам’ятаю - пара з «Анатомії людини» на вул. Ризькій і вся група в перший день отримала першу двійку тому, що не думала про те, що в перший день будуть опитувати.
Зараз це навіть приємно згадувати, але в той момент рівню обурення не було меж. Влад закінчивши медичне училище, був готовий відповідати на задану тему, але сказав, що не готовий в знак солідарності з групою. І ми всі дружно пішли перездавати ту двійку.
Також згадується, як кумедно в нього завжди стояла медична шапочка, чи не бажання іти на пару з воєнки чи хімію...
Згадуються ті швидкі перекуси та маккава під час перерви, а далі треба бігти на іншу пару...
Я знала Влада з чудовим почуттям гумору, світлим і добрим хлопцем. Поряд з яким ставало тепліше навіть при морозі в мінус 20. На нього можна було покластись в будь-якій ситуації.
Влад міг сказати: «Валюша та все буде добре» - і потім складна ситуація дійсно легко вирішувалась. «Валюша» - так називав мене тільки Влад.
Мене завжди дивувало його вміння залишатись спокійним та витриманим в ситуації, коли вся група вже тремтіла від страху перед важким екзаменом. Дівчата в групі називали його Владік…
Я ніколи не бачила його злим чи агресивним…
Для мене Влад назавжди залишиться справжнім Чоловіком, другом, одногрупником, захисником України, гідним Лікарем та людиною, чий образ має стати прикладом для усіх нас!
Герої не вмирають!"
Немає коментарів:
Дописати коментар