Василишин Андрій Дмитрович (нар. 27 липня 1984, Дорошівці, Заставнівський район, Чернівецька область — пом. 20 липня 2014, місто Олександрівськ, Артемівський район, Луганська область) — старший сержант 8-го окремого полку спецпризначення (Хмельницький).
Працював у Чернівцях в охоронній фірмі «Тигр», майстер спорту із самбо. На фронт пішов добровольцем.
Загинув під час мінометного обстрілу в районі аеропорту Луганська.
Залишились матір, сестра.
Спогади про Андрія:
Життєрадісний, дружелюбний, справедливий до себе та інших, вірний товариш, користувався повагою у людей які його знали – саме таким пам’ятають Андрія Василишина його друзі.
Працюючи в охоронній фірмі «Тигр», Андрій вирізнявся серед інших врівноваженістю, незалежно від складності ситуації. А його подекуди вдавана суворість завжди була підкріплена внутрішньою справедливістю.
«Пам’ятаю, як ми минулого літа відпочивали на Дністрі. Поряд з нами відпочивала компанія хлопців, які співали російською. Тоді обурений Андрій почав щосили співати українські народні пісні. З часом хлопці замовкли. Навкруги тиша і лише Андрій порушував її, співаючи такі рідні серцю українські пісні», – згадує зі сльозами на очах його близький товариш Дмитро.
«Ми з Андрієм стояли пліч-о-пліч, захищаючи українську землю на Сході. Саме з такими товаришем можна йти в бій, – з гордістю та сумом говорить його побратим Володимир. – Під час бойових дій Андрій залишався завжди спокійним, розсудливим та з посмішкою на обличчі. З легкістю виконував будь-яке поставлене перед ним завдання. Загинув Андрій від кульового поранення в шию. Ми боролися за його життя до останнього…»
У Андрія Василишина залишилися мати та сестра. Матір, яка втратила сина, часто відвідують друзі та побратими Андрія, допомагають чим можуть: і словом, і ділом.
Він мріяв, сподівався та вірив. Мріяв про одруження, сподівався на швидке повернення додому та вірив в Україну, в перемогу!
Нещодавно в с. Дорошівці Заставнівського району, звідки родом Андрій, відбулося відкриття меморіальної дошки на вшанування його пам’яті.
Спогади про Андрія:
Життєрадісний, дружелюбний, справедливий до себе та інших, вірний товариш, користувався повагою у людей які його знали – саме таким пам’ятають Андрія Василишина його друзі.
Працюючи в охоронній фірмі «Тигр», Андрій вирізнявся серед інших врівноваженістю, незалежно від складності ситуації. А його подекуди вдавана суворість завжди була підкріплена внутрішньою справедливістю.
«Пам’ятаю, як ми минулого літа відпочивали на Дністрі. Поряд з нами відпочивала компанія хлопців, які співали російською. Тоді обурений Андрій почав щосили співати українські народні пісні. З часом хлопці замовкли. Навкруги тиша і лише Андрій порушував її, співаючи такі рідні серцю українські пісні», – згадує зі сльозами на очах його близький товариш Дмитро.
«Ми з Андрієм стояли пліч-о-пліч, захищаючи українську землю на Сході. Саме з такими товаришем можна йти в бій, – з гордістю та сумом говорить його побратим Володимир. – Під час бойових дій Андрій залишався завжди спокійним, розсудливим та з посмішкою на обличчі. З легкістю виконував будь-яке поставлене перед ним завдання. Загинув Андрій від кульового поранення в шию. Ми боролися за його життя до останнього…»
У Андрія Василишина залишилися мати та сестра. Матір, яка втратила сина, часто відвідують друзі та побратими Андрія, допомагають чим можуть: і словом, і ділом.
Він мріяв, сподівався та вірив. Мріяв про одруження, сподівався на швидке повернення додому та вірив в Україну, в перемогу!
Нещодавно в с. Дорошівці Заставнівського району, звідки родом Андрій, відбулося відкриття меморіальної дошки на вшанування його пам’яті.
Немає коментарів:
Дописати коментар