Лук'янюк Костянтин Костянтинович

Лук'янюк Костянтин (22 квітня 1993 року народження (село Карапчів Глибоцький район, Чернівецька область) - 21 серпня 2014 (дата, місце і обставини не уточнено) - військовослужбовець військової служби за контрактом, старший солдат, старший навідник 24-ї окремої Залізної механізованої бригади (Яворів).

Як йдеться в газеті "Новий день", мати загиблого Ольга Іллівна служила на кордоні. Навчався в школі №1 в Глибоці.

За розповіддю вояків, він прикрив своїм тілом інших трьох побратимів, аби вони залишилися живими.

Спогади про Костянтина:

За словами класного керівника військового Емілії Леонтій, хлопець народився 26 листопада 1993 року в селі Карапчів Глибоцького району. «Костя був чудовим сином і турботливим братом, у школі – старанним учнем та вірним товаришем, – згадує пані Емілія. – Завжди допомагав усім, хто цього потребував, брав активну участь у громадському та культурному житті школи».

«Костя своє майбутнє пов’язував з професією військового і мав для цього усі необхідні якості: розум, дисциплінованість, пунктуальність, сумління, а головне – він умів любити людей, навіть казав: «Своїм підлеглим я віддам серце і душу». А довелося віддати життя, прикриваючи своїм тілом бойових побратимів під час обстрілу «Градами». Можливо, саме там, на полі останнього бою, краплі його крові проростуть навесні червоними маками», – розповіла Емілія Леонтій.

Паламар Олександр Олександрович

Паламар Олександр Олександрович (нар. 1991, Кельменецький район, Чернівецька область — пом. 8 серпня 2014, Луганська область) — молодший сержант 24-ї окремої Залізної механізованої бригади.

Заєць Олександр Юрійович

Заєць Олександр Юрійович (нар. 28 жовтня 1993, село Селятин, Путильський район, Чернівецька область — пом. 7 серпня 2014, село Маринівка, Шахтарський район, Донецька область — солдат Державної прикордонної служби.

В 2010 закінчив Селятинську школу І-ІІІ ступенів, у вересні 2010 року поступив в Політехнічний коледж м. Чернівці на навчання за спеціальністю будівництво та експлуатація будівельних споруд. 10 квітня 2014 року підписав контракт на строкову військову службу, далі перебував в м. Оршанець в навчальній частині. Згодом відправили в Свердловський район с. Зеленопілля, де перебував 58 днів, з яких в оточені був 22 дні.

Загинув під час організованого прориву з оточення у "довжанському котлі" (сектор "Д") на з'єднання з основними силами після 22-денної героїчної оборони державного кордону під постійними масованими обстрілами з боку терористів та з боку Росії. Українські герої з боями вийшли в район Савур-Могили та Амвросіївки. Прорив тривав три доби.

Зі спогадів рідних: від’їжджав з бажанням служити своїй Батьківщині.Останні мрії - повернутись з пекла бойових дій та добре поїсти в дома домашньої їди, не чути і не бачити пострілів.

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (2014, посмертно).

У загиблого залишились батьки та брат.

Бабюк Віктор Ярославович

Бабюк Віктор Ярославович (нар. 24 квітня 1984, місто Братськ, Іркутська область, Російська Федерація — пом. 31 липня 2014, місто Шахтарськ, Донецька область — старший солдат 95-ї окремої Житомирської аеромобільної бригади.

З 1985 року проживав з сім’єю в селі Ошихліби Кіцманського району Чернівецької області. У покійного Віктора Бабюка Ярославовича залишилися дружина, троє дітей, батьки та семеро братів та сестер.

В 1991 році пішов в перший клас Ошихлібської середньої школи. В 2000 році закінчив 9 клас та вступив до Чернівецького училища, здобув спеціальність столяра. В 2006 році закінчив Чернівецьке ПТУ № 4 здобувши професію столяр будівельного різбляра по дереву та берізці і працював на одній із фірм міста Чернівці, що виготовляють меблі, столяром. Після закінчення училища з 23 жовтня 2003 року по 27 травня 2005 року проходив військову службу у м. Дніпропетровськ в 25 аеромобільній десантній бригаді.

Віктор Бабюк був призваний за мобілізацією до лав збройних сил у березні 2014 року. 

Службу в зоні АТО проходив в м. Слов’янськ, Горлівка, Шахтарськ, де виконував бойові завдання далекомірника та одночасно старшого розвідника.

Загинув під Шахтарськом під час обстрілу терористами.

Поховали Віктора Бабюка у с. Ошихліби Кіцманського району.

Залишились дружина, діти (син 2008 р.н, донька 2002 р.н.), шестеро братів та сестер.

- Віктор Бабюк був взірцем людини праці, зразковим сім’янином, люблячим батьком та сином, - згадують односельці. - Займався вирощуванням голубів. Користувався авторитетом серед своїх однокласників, товаришів та всієї громади, в серцях якої залишиться патріотом та Героєм своєї Батьківщини.

      

Чікал Юрій Дмитрович

Чікал Юрій Дмитрович (нар. 21 лютого 1983, село Нові Бросківці, Сторожинецький район, Чернівецька область — пом. 31 липня 2014, смт Георгіївка, Луганська область) — український військовик, учасник АТО.

8 квітня 2014 року був мобілізований до військової частини в м. Чернівці. Юрій Чікал працював вчителем у Старобросківецькій середній школі, був заступником директора школи. Єдиний син у матері, був люблячим сином, користувався повагою та любов`ю у односельців.

Мати Юрія Чікала, Марія Георгіївна Кордубан, їздила з гуманітарною допомогою на Схід, але син був усього за 40 кілометрів, саме під Щастям, куди буковинців з гуманітарним вантажем зі зрозумілих причин не пустили.

31 липня 2014 року Юрій Чікало загинув у селі Георгіївка Луганської області в результаті отримання осколкових поранень тіла та вибухової травми під час виконання бойового завдання в АТО. Поховали Юрія Чікала на Сторожинеччині. 

Наразі родичі та близькі в пам'ять про цю чудову людину планують відкрити сучасний клас в школі в Нових Бросківцях, де Юрій працював вчителем географії. клас буде носити ім'я Героя - імені Юрія Чікала. Серед першочергових запланованих дій – купівля ноутбука чи комп’ютера для класу, проектора та жалюзі на вікна. 

Гроші можна пересилати на картку матері Юрія (Марії Кордубан) 4874 1054 1987 7701

У випадку якщо хтось має необхідну техніку та готовий подарувати її – звертайтесь на електронну пошту, яку ми створили для цієї благодійної акції chikal.geoclass@gmail.com

Василаш Ілля Євгенович

Василаш Ілля Євгенович (2 серпня 1959 року, село Горбівці Глибоцького району — 27 липня 2014, Луганська область) — боєць батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України, розвідник. Ветеран-«афганець». Псевдо "Дід". Активний учасник Майдану. Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня.

Ілько Василаш народився 2 серпня 1959 року у селі Горбівці. Навчався у Горбівецькій ЗОШ, після закінчення якої вступив на техніка-механіка у Чернівцях. Згодом заочно закінчив Вінницький інститут енергетики на інженера-енергетика. Служив у Карелії в прикордонних військах. Серед інших ветеранів-афганців Ілля Василаш у грудні 2013 року вийшов на столичний Майдан, відклавши операцію на серце. Глибочанин Володимир Григорчук, учасник Майдану, про Ілька Василаша так сказав:

«Наприкінці 2013 року, наші з Іллею дороги перетнулись під час поїздки з Чернівців на Майдан у Києві. Уже з перших хвилин спілкування з'ясувалось, що Ілля Василаш є справжнім патріотом України, котрий всією душею вболіває за її долю. Маючи поважний вік — тоді 54 роки, проблеми із зором після війни в Афганістані, він ні на мить не вагаючись вирушив до столиці. І кожен з нас, бойових побратимів, дуже швидко переконався наскільки Ілля Василаш смілива людина, досвідчений вояка. До нього тягнулись, до його слів і порад прислухались, що багатьом майданівцям відтак допомогло уберегтись від поранень посіпак Януковича, залишитись живим. Ми жартома називали Іллю Євгеновича майором, хоча насправді він був капітаном за часи офіцерської служби в армії. І вже згодом, коли сформувався із добровольців «Айдар», Ілля Василаш знову ж таки одним із перших влився у його ряди. Передові позиції у жорстокій боротьбі із проросійськими, а то й російськими «феесбешниками», нелюдами раз-за-разом займав наш земляк».

Після подій на Майдані Ілля Василаш в складі 8-ої сотні відразу ж поїхав у Луганськ, брав участь у формуванні «Айдара».  Напередодні його смерті журналіст їздив разом із ним у село Стукалова Балка, яке опинилося на передовій і часто потерпало від обстрілів — залишилось відео за цим посиланням. 

Загін бійців "Айдару" потрапив у засідку і зазнав значних втрат. Серед загиблих був й Ілля Василаш. Протягом доби підрозділи батальйону "Айдар" приймали участь у трьох різних операціях під Луганськом - Лутугине, Успенка та Георгіївка. В кожній із груп були втрати. Всього батальйон втратив тоді загиблими 12 бійців.

1 серпня 2014 року "Діда" поховали в його рідному селі Горбівці Глибоцького району. Там відкрито пам'ятник загаблому в АТО Іллі Василашу, а 9 травня 2015 року на будівлі Горбівецької ЗОШ, де навчався Ілько Василаш, відкрито меморіальну дошку на його честь.  

Лейба Павло Радович

Лейба Павло Радович (нар. 9 серпня 1994, смт Берегомет, Вижницький район, Чернівецька область — пом. 25 липня 2014, місто Лисичанськ, Луганська область) - солдат, навідник 24-ї окремої Залізної механізованої бригади (Яворів). Загинув від вогнепального кульового поранення голови під Лисичанськом.

Був призваний Вижницько-Путильським ОРВК.

Павло Лейба ріс сиротою. У загиблого залишилась сестра.

-          Будучи сиротою, Павло завжди мріяв про сім’ю, діточок, - згадують односельці. - Для нього сім’єю були сестричка Вікторія, тітка і велика буковинська та українська родини, які він захищав.

Залишившись без батьків, службою в армії хлопець сподівався забезпечити прожиття собі та допомогти улюбленій сестричці Вікторії.

Похорони Павла:

31 жовтня 2014 року на честі Героя на стіні Берегометської загальноосвітньої школи №3  встановили меморіальну дошку.